|
|
|
ОРІЄНТАЦІЯ — КРИМ “Столиця” СНД повинна поміняти місце свого перебування |
ОРИЕНТАЦИЯ — КРЫМ “Столица” СНГ должна поменять место своего пребывания |
|
1.
Крим — це містичний птах-Лебідь. (Погляньте на карту!)
Лебідь віщує Зорю. 2.
Крим — це геополітичний ключ до Євразії. (Не дивлячись
на те, що Крим — це Велика Вода, а Євразія — Велика Земля.) 3.
Крим — це образ Візантії. Той, хто володіє Кримом,
приймає на себе тінь Константинополя. (Чи не тому російській свідомості так
боляче змиритися із втратою Криму та Севастополя?) 4.
Крим — це географічний центр Східної Греко-Російської
імперії, якою марили московські царі та українські гетьмани. Стратегічний
союз Лівобережної України та Московського царства 1654 року слід розглядати
як перший етап реалізації цього проекту. (Не випадково ж і топоніміку Криму,
й топоніміку всього узбережжя Чорноморської України (Новоросії), й майже
усього Приазов’я у царювання Катерини II перероблено на грецький лад!) 5.
Україну неможна помислити без Криму. Тому вона ніколи
не віддасть Крим Росії. Туреччині — теж. Якщо, звичайно, усю владу остаточно
не захоплять жлоби — українські вайш’ї, в яких Крим можна буде зторгувати
задешево. 6.
Колись, задовго до кримських татар, Чорне море
називалося Руським, але ця назва не мало нічого спільного із сучасної Росією.
З деякого часу все (або майже усе), що називалося “московським”, стало
іменуватися “російським” або “руським”. А усе, що називалося “російським” або
“руським” змушено було (для збереження ідентичності) назватися “українським”.
7.
Проблема “русского Крыма” — проблема перш за все
історіософська: Крим як знак “прописаний” в російській історичній міфології,
в російській державній підсвідомості, заступаючи в ній так і не здобутий
Константинополь. В цьому “споконвічність” Криму для російської імперської
ідеї. 8.
Російській Федерації Крим не потрібний. У Російській
Федерації для нього немає нічого, перш за все води: Крим п’є з Дніпра. (Море
велике, але пити звідти ніхто не хоче — навіть чумацькі воли.) Всі заклики
“вернуть” Крим та Севастополь — не більш, ніж рекламні хитрування
передвиборних політиків. Порт-Артур — ось місто істинної слави російських
моряків. Севастополь-Херсонес — знак Константинополя. І моряки тут ні до
чого. 9.
У 1764 році в Україні (Гетьманщині) було ліквідовано гетьманство,
у 1775 році — розігнано Запорізьку Січ, у 1770-х — на початку 1780-х років
остаточно знищено українську автономію, козацький полковий
військово-адміністративний устрій замінено загальноімперським губернським. 10.
Україні, аби грамотно розпорядитися Кримом, не вистачає
державної мудрості. 11.
Крим потрібен Імперії. І не обов’язково центр цієї
Імперії буде в Москві або Санкт-Петербурзі. 12.
Знаходження Криму та Севастополя у складі України може
мати як негативний, так і позитивний зміст. 13.
Майже усі сучасні кримчани — квартиранти в Криму, вони не
мають ніякого відношення до кримських руйновищ, вони не відчувають ніякої
моральної відповідальності за минуле. 14.
Про “аборигенність”, “споконвічність” тих чи інших
народів на його території треба казати з великою мірою умовності. Судячи з
усього, найбільш “аборигенним” народом в Криму можуть вважатися нині майже
зниклі кримчаки (тюркський народ, що сповідує неталмудичний іудаїзм). Для
радянської та пострадянської російськомовної свідомості Крим став
“споконвічним” після того, як звідти було депортовано майже усіх більш-менш
аборигенних жителів. 15.
Етнічні українські території в Росії (Кубань, Стародуб,
Таганрог, частини Ставропілля, Білгородської, Курської, Воронізької областей)
складають у багато разів більші площі, ніж площа усього Кримського
півострова. Хрущов не має безпосереднього відношення до маніпуляцій з Кримом,
він аж ніяк не ключова постать в історії півострова 1954 року, його роль в
багато разів перебільшена. Щодо 1954 року, то доречно казати не про ключові
постаті, а про ключові обставини — про спроможність тих чи інших етносів до
адаптації і творчого життя в тих чи інших ландшафтах. 16.
Російська свідомість схильна ототожнювати Крим взагалі
виключно з Південним Берегом. Це стереотипи мислення радянських курортників,
які й не підозрюють про те, що Крим — це насамперед степ, частина Великого
Євразійського Степу. В степовому Криму можуть жити лише тверді духом люди. В
степовому Криму можуть жити лише нащадки степняків. Великоросійські
переселенці з Центральної Росії віддають перевагу теплій Ялті, Алушті,
Сімферополю, мілітарному Севастополю, індустріальній Керчі; кримські татари
віддають перевагу Бахчисарайському району. В степовому ж Криму великий відсоток
східноукраїнського населення. Інколи там навіть розмовляють по-українськи. 17.
В СНД насправді немає ніякої “столиці” — є місце
дислокації Виконавчого Секретаріату СНД. Поки це Мінськ — місто, яке не має
містичної харизми, місто, чия назва походить од дієслова “міняти”. Мінськ як
“столиця” СНД — аргумент в складній партії на тему російсько-білоруських
загравань. 18.
Можливе перенесення “столиці” СНД у Крим означає
посилення символічної та реально-політичної ролі України в СНД. Це перешкода
для демонтажу Великого Євразійського Простору, для протиставлення ГУУАМа та
СНД, для створення антиросійського “санітарного кордону” за рецептом Збігнєва
Бжезіньскі. 19.
Це відмова од претензій Росії на Крим та Севастополь,
це передумова для російсько-українського стратегічного партнерства як основи
нових імперо-ойкуменічних проектів. 20.
В Криму скінчалися великі імперії: Російська — на
Графській Пристані в Севастополі, СРСР — у Форосі. 21.
Перший та останній президент Криму повторив нещасливу
долю першого та останнього президента СРСР (зрозуміло, із збереженням усіх
пропорцій та масштабів): вони обидва перетворились на маргіналів — безглуздих
мешканців навколополітичної тусовки. 22.
Мощі св. Климента Римського перебували в
Херсонесі-Севастополі, поки князь Володимир не переніс їх до Києва. Тоді мощі
зникли. Договір про розпуск СРСР та створення СНД було підписано 8 грудня
1991 року. 8 грудня — день поминання св. Климента. Севастополь — це містичний
центр СНД. Не випадково ж саме він став причиною конфлікту російських та
українських символічних знаків посідання. Росія та Україна лише спільними
зусиллями (навіть без Казахстану та Білорусі) здатні утримувати Великий
Євразійський Простір. 23.
Як доводять севастополесофи, потоплення св.
рівноапостольного Климента на якорі — це градозаснувальна містерія
Херсонесу-Севастополя. Туто ж св. рівноапостольний Мартин відстояв чистоту
православ’я під час іконоборства у Візантії. Туто ж св. рівноапостольні Кирил
та Мефодій обрели слов’янську протоазбуку. Туто ж св. рівноапостольний
Володимир сприйняв християнство. 24.
Здалеку Крим схожий на передній край “зіткнення
цивілізацій”: іноді навіть здається, що він може повторити долю Косово та
стати приводом для переділу Pax Europeana. Втім, самі кримчани не занадто
пасіонарні — їхня внутрішня енергія розсіюється у безкінечність. 25.
Крим — осереддя архетипів. Там присутні будь-які
ландшафти, будь-яка погода, будь-який краєвид (хіба що окрім тундри),
будь-які образи світу, будь-яке відчуття буття. 26.
“Перенесенню” “столиці” заважає інтелектуальна
розрідженість Криму, від якої не врятує ні відкриття філії МДУ в Севастополі,
ні відкриття філії Києво-Могилянської Академії у Сімферополі, ні укрупнення
Сімферопольського університету (під вивіскою “Таврійського національного”).
Скільки на всьому півострові набереться, скажімо, докторів юридичних наук? А
філософських, політичних, економічних? (А якщо сукупне число усіх докторів й
кандидатів наук, усіх академіків усіх Кримських Академій Наук помножити на
коефіцієнт метафізичного “драйву”? А якщо їм усім вчинити замір інтелектуальної
адекватності?) Розрідженість кримського інтелектуалізму прогресує й через
його “непідключеність” до “київського дискурсу”. 27.
Взагалі ж нелюбов деяких російськомовних кримчан до
українського культурного і метафізичного начала (як і до мови!) видає в них
обмежених провінціалів. А так звана “російська ідентичність” більшості
кримських неросіян та напівросіян (насамперед російськомовних українців),
якщо вона припускає негативне або байдуже ставлення до всіх інших
етнокультурних ідентичностей, — це шлях найменшого спротиву, що найчастіше
просто служить виправданням власного психологічного конформізму й “духовного
мінімалізму” особистості. 28.
Крим внатурі колись був столицею всього радянського
криміналітету. Ростов, Одеса, Санкт-Петербург — лише його околиці. Тепер же
він перетворився на арену місцевих міжзональних розбирань. Якщо по
телебаченню раптом покажуть, що, скажімо, начальника відділу міліції (чи
будь-якого іншого функціонера районного масштабу) в Криму які-небудь
одморозки раптом замочать чи просто обіллють бензином та підпалять, це аж
ніяк не означає, що начальник поганий або що там багато зайвого бензину. Це
означає, що незабаром літо, що хтось когось кинув, і що сочинська курортна
мафія жвавіше працює із медіа ресурсами. 29.
Крим — це великий цвинтар: Кірієнко-Волошин,
Айвазовський, Грін. В Ялті вмирав Чехов — це знають усі. В Ялті вмер
український поет Степан Руданський — це мало хто знає. Руданський хотів
перекласти українською усього Гомера, але не встиг. У Ялті сконав
найвидатніший білоруський поет Максим Багданович — про це не знає ніхто. Йому
було усього 26. 30.
Крим — це осередок елітних (за радянськими, зрозуміло,
вимірами) курортів та розваг, у тому числі дитячих “Артеків”. Естетика
літньої тусовки та життя без спротиву середовища ніяк не сприяє духовному
заглибленню та інтелектуальній продуктивності. 31.
Радянським символом курортного Криму був кіч доби
модерну — Ластівкіне Гніздо. В добу постмодерну Крим ризикує перетворитися,
услід за лужковсько-церетелівською Москвою — північною столицею, на південну
столицю пострадянського кічу. 32.
Крим — це вогонь і вода, це земля, просочена сіллю.
Чумаки, що привозили звідтіль цілі вози солі, певно що розумілися на алхімії.
33.
Крим — це Земля Обітована. Не випадково радянські євреї
побачили в ньому прообраз Нового Єрусалима. 34.
Крим — це Вирій, образ раю, куди на зиму злітаються всі
священні птахи з усього Великого Євразійського Простору.
Андрій Окара |
1.
Крым — это мистическая птица-Лебедь. (Взгляните на
карту!) Лебедь вещает Зарю. 2.
Крым — это геополитический ключ к Евразии. (Несмотря на
то, что Крым — это Большая Вода, а Евразия — Большая Земля.) 3.
Крым — это образ Византии. Владеющий Крымом принимает
на себя тень Константинополя. (Не потому ли российскому сознанию так больно
смириться с утратой Крыма и Севастополя?) 4.
Крым — это географический центр Восточной
Греко-Российской империи, о которой грезили московские цари и украинские
гетманы. Стратегический союз Левобережной Украины и Московского царства 1654
года следует рассматривать как первый этап реализации этого проекта. (Не
случайно же и топонимика Крыма, и топонимика всего побережья Черноморской
Украины (Новороссии), и почти всего Приазовья в царствование Екатерины II
переиначена на греческий лад!) 5.
Украина немыслима без Крыма. Поэтому она никогда не
отдаст Крым России. Турции — тоже. Если, конечно, всю власть окончательно не
захватят жлобы — украинские вайшьи, у которых Крым можно будет сторговать по
дешевке. (Современная Россия имеет мало общего с Российской империей. Еще
меньше общего имеет государство, созданное Мустафой Кемалем-паши (Ататюрком),
с Оттоманской Портой.) 6.
Когда-то, задолго до крымских татар, Черное море
называлось Русским, но это название не имело ничего общего с
современной Россией. С некоторого времени всё (или почти всё), что называлось
“московским”, стало именоваться “русским”. А всё, что
называлось “русским”, вынуждено было (для сохранения идентичности)
назваться “украинским”. 7.
Проблема “русского Крыма” — проблема прежде всего
историософская: Крым как знак “прописан” в российской исторической мифологии,
в российском государственном подсознании, замещая в нем так и не обретенный
Константинополь. В этом “исконность” Крыма для российской имперской идеи. 8.
Российской Федерации Крым не нужен. У Российской
Федерации для него нет ничего, в первую очередь воды: Крым пьет из Днепра.
(Море большое, но пить оттуда никто не хочет — даже чумацкие волы.) Все
призывы “вернуть” Крым и Севастополь — не более, чем рекламные уловки
предвыборных политиков. Порт-Артур — вот город истинной славы российских
моряков. Севастополь-Херсонес — знак Константинополя. И моряки тут ни при
чем. 9.
В 1764 году в Украине (Гетманщине) было ликвидировано
гетманство, в 1775 году — разогнана Запорожская Сечь, в 1770-х — начале
1780-х годов окончательно уничтожена украинская автономия, казацкое полковое
военно-административное устройство заменено общеимперским губернским. В 1783
году к Российской империи присоединен Крым. Но присоединен он не к
великорусской или малороссийской ее части, а к империи как таковой,
которая в своей основе являлась прежде всего совместным российско-украинским геополитическим
проектом. Имеет ли после этого современная Российская Федерация какие-нибудь
морально-исторические преимущества на Крым перед Украиной? 10.
Украине, чтобы грамотно распорядиться Крымом, не
хватает государственной мудрости. Мудрости Рима и мудрости Империи.
Пока не хватает. 11.
Крым нужен Империи. И не обязательно центр у этой
Империи будет в Москве или Санкт-Петербурге. 12.
Нахождение Крыма и Севастополя в составе Украины может
иметь как негативный, так и позитивный смысл. Весь деструктивизм связан с
современным самоощущением Украины как “лимитрофа” — “пограничной зоны”,
“промежутка” между цивилизациями. В этом случае и Севастополь, и Крым
становятся стратегическими опорами (в том числе и военными базами) Запада в
противостоянии с государствами-диссидентами, не вписавшимися в систему Нового
Мирового Порядка (с Россией в том числе). Позитивный аспект связывается с
возможным переосмыслением Украиной своей роли в мистической истории
человечества — с осознанием частью украинской интеллектуальной и политической
элиты своих метафизических имперотворческих потенций. 13.
Почти все современные крымчане — квартиранты в Крыму,
они не имеют никакого отношения к крымским руинам, они не ощущают никакой
моральной ответственности за прошлое. Крым — как маленькая советская Америка:
славянское население Крыма — это потомки переселенцев с “большой земли”
преимущественно во втором-третьем поколении; татары за два-три поколения
забыли о Крыме. У большинства крымских великороссиян есть родственники в
России, у крымских украинцев — в Восточной Украине, у крымских крымских татар
— в Золотой Орде или в Узбекистане. 14.
Об “аборигенности”, “исконности” тех или иных народов
на его территории надо говорить с большой долей условности. По всей
вероятности, самым “аборигенным” народом в Крыму могут считаться ныне почти
исчезнувшие крымчаки (тюркский народ, исповедовавший неталмудический
иудаизм). Для советского и постсоветского русскоязычного сознания Крым стал
“исконным” после того, как оттуда были депортированы почти все более или
менее аборигенные жители. 15.
Этнические украинские территории в России (Кубань,
Стародуб, Таганрог, части Ставрополья, Белгородской, Курской, Воронежской
областей) составляют во много раз большие площади, чем площадь всего
Крымского полуострова. Хрущев не имеет прямого отношения к манипуляциям с
Крымом, он вовсе не ключевая фигура в истории полуострова 1954 года, его роль
многократно преувеличена. Относительно 1954 года уместно говорить не о
ключевых фигурах, а о ключевых обстоятельствах — о способности тех или иных этносов
к адаптации и творческой жизни в тех или иных ландшафтах. 16.
Российское сознание склонно отождествлять Крым вообще
исключительно с Южным Берегом. Это стереотипы мышления советских курортников,
не подозревающих о том, что Крым — это прежде всего степь, часть Великой
Евразийской Степи. В степном Крыму могут жить только твердые духом люди. В
степном Крыму могут жить только потомки степняков. Великорусские переселенцы
из Центральной России предпочитают теплую Ялту, Алушту, Симферополь,
милитарный Севастополь, индустриальную Керчь; крымские татары предпочитают
Бахчисарайский район. В степном же Крыму велик процент восточноукраинского
населения. Иногда там даже говорят по-украински. 17.
У СНГ на самом деле нет никакой “столицы” — есть место
дислокации Исполнительного Секретариата СНГ. Пока это Минск — город, не
имеющий мистической харизмы, город, чье название происходит от глагола
“менять”. Минск как “столица” СНГ — аргумент в сложной партии на тему
российско-белорусских заигрываний. 18.
Возможный перенос “столицы” СНГ в Крым означает
усиление символической и реально-политической роли Украины в СНГ. Это
препятствие для демонтажа Большого Евразийского Пространства, для
противопоставления ГУУАМа и СНГ, для создания антироссийского “санитарного
кордона” по рецепту Збигнева Бжезиньски. 19.
Это отказ от претензий России на Крым и Севастополь,
это предпосылка для российско-украинского стратегического партнерства как
основы новых имперско-ойкуменических проектов. 20.
В Крыму заканчивались великие империи: Российская — на Графской
Пристани в Севастополе, СССР — в Форосе. 21.
Первый и последний президент Крыма повторил печальную
участь первого и последнего президента СССР (разумеется, с сохранением всех
пропорций и масштабов): они оба превратились в маргиналов, в бессмысленных обитателей
околополитической тусовки. 22.
Мощи св. Климента Римского пребывали в
Херсонесе-Севастополе, пока князь Владимир не перенес их в Киев. Потом мощи
исчезли. Договор о роспуске СССР и создании СНГ был подписан 8 декабря 1991
года. 8 декабря — день поминовения св. Климента. Севастополь — это
мистический центр СНГ. Не случайно именно он стал причиной конфликта
российских и украинских символических знаков обладания. Россия и Украина
только совместным усилиями (даже без Казахстана и Беларуси) способны удерживать
Большое Евразийское Пространство. 23.
Как утверждают севастополесофы, утопление св.
равноапостольного Климента на якоре — это градоосновательная мистерия
Херсонеса-Севастополя. Тут же св. равноапостольный Мартын отстоял чистоту
православия во время иконоборчества в Византии. Тут же св. равноапостольные
Кирилл и Мефодий обрели славянскую протоазбуку. Тут же св. равноапостольный
Владимир воспринял христианство. 24.
Издалека Крым похож на передний край “столкновения
цивилизаций”: иногда даже кажется, что он может повторить участь Косово и
стать предлогом для передела Pax Europeana. Впрочем, сами крымчане не
слишком пассионарны — их внутренняя энергия рассеивается в бесконечность. 25.
Крым — средоточие архетипов. Там присутствуют любые
ландшафты, любая погода, любой пейзаж (разве что кроме тундры), любые образы
мира, любое ощущение бытия. 26.
“Переносу” “столицы” препятствует интеллектуальная
разреженность Крыма, от которой не спасет ни открытие филиала МГУ в
Севастополе, ни открытие филиала Киево-Могилянской Академии в Симферополе, ни
укрупнение Симферопольского университета (под вывеской “Таврического
национального”). Сколько на всем полуострове наберется, скажем, докторов
юридических наук? А философских, политических, экономических? (А если
совокупное число всех докторов и кандидатов наук, всех академиков всех
Крымских Академий Наук умножить на коэффициент метафизического “драйва”? А
если им всем произвести замер интеллектуальной адекватности?) Разреженность
крымского интеллектуализма прогрессирует и из-за его “неподключенности” к
“киевскому дискурсу”. 27.
Вообще же нелюбовь некоторых русскоязычных крымчан к
украинскому культурному и метафизическому началу (как и к языку!) выдает в
них ограниченных провинциалов. А так называемая “русская идентичность”
большинства крымских невеликоруссов и полувеликоруссов (прежде всего
русскоязычных украинцев), если она предполагает негативное или равнодушное
отношение ко всем иным этнокультурным идентичностям, — это путь наименьшего
сопротивления, который чаще всего просто служит оправданием собственного
психологического конформизма и “духовного минимализма” личности. 28.
Крым внатуре когда-то был столицей всего советского
криминалитета. Ростов, Одесса, Санкт-Петербург — лишь его окраины. Теперь же
он превратился в арену местных межзональных разборок. Если по телевидению
вдруг покажут, что, скажем, начальника отделения милиции (или любого другого
функционера районного масштаба) в Крыму какие-нибудь отморозки вдруг замочат
или просто обольют бензином и подпалят, это вовсе не означает, что начальник
плохой или что там много лишнего бензина. Это означает, что началось лето,
что кто-то кого-то кинул, и что сочинская курортная мафия активнее работает с
медиа-ресурсами. 29.
Крым — это большое кладбище: Кириенко-Волошин,
Айвазовский, Грин. В Ялте умирал Чехов — это знают все. В Ялте умер
украинский поэт Степан Руданский — это мало кто знает. Руданский хотел
перевести по-украински всего Гомера, но не успел. В Ялте скончался самый
выдающийся белорусский поэт Максим Багданович — об этом не знает никто. Ему было
всего 26. 30.
Крым — это средоточие элитных (по советским,
разумеется, меркам) курортов и развлечений, в том числе детских “Артеков”.
Эстетика летней тусовки и жизни без сопротивления среды никак не способствует
духовной углубленности и интеллектуальной продуктивности. 31.
Советским символом курортного Крыма был кич эпохи
модерна — Ласточкино Гнездо. В эпоху постмодерна Крым рискует превратиться,
вслед за лужковско-церетеливской Москвой — северной столицей, в южную столицу
постсоветского кича. 32.
Крым представляет собою воистину уникальное явление: он
входил в состав всех империй, существовавших где-то рядом. Его новая
“столичность” (в рамках СНГ) непременно будет иметь провинциальный оттенок.
Однако это гарантия от сверхцентрализации, всегда ведущей к распаду. 33.
Крым — это огонь и вода, это земля, пропитанная солью.
Чумаки, привозившие оттуда целые возы соли, по всей вероятности, знали толк в
алхимии. 34.
Крым — это Земля Обетованная. Не случайно советские
евреи увидели в нем прообраз Нового Иерусалима. 35.
Крым — это Вырий, образ рая, куда на зиму прилетают все
священные птицы со всего Большого Евразийского Пространства. 36.
Крым — это мистическая птица-Лебедь. Лебедь вещает
утреннюю Зарю — Зарю Новой Империи.
Андрей Окара |
